Ермурат, факультет міжнародних відносин КазНУ. Навчався в Університеті Пізи Університеті, Піза, Італія.

Я поїхав в Італію восени 2015 року з програмою «Академічна мобільність» , Яка надається міністерством освіти і культури РК. Про умови та критерії відбору мало хто знає. По суті кафедра університету відбирає кандидатів за заданими критеріями, після чого кандидати пишуть мовний тест. Я здавав італійський, після захищався і подавав на візу в посольство Італії. Пройшов відбірковий тур, потрапив в список і отримав місце в Італію. Домінувало кількість студентів з Алмати і Астани. Тут дві причини: в інших містах менше університетів і там студенти мало обізнані про цю програму.

Найважче виявилася морока з документами, довідками та іншої бюрократією, яка зайняла два тижні. Також було багато питань щодо університету та предметів. Потрібно було підтвердити предмети на наступний семестр і пояснити професорам італійську систему оцінювання знань, щоб мені правильно перевели бали в кінці семестру. Видихнув тільки після отримання візи і схвалення університету. Під час польоту дивився в ілюмінатор, почуття були змішані: я не знав, чого чекати і як все буде.

Адаптація пройшла швидко, вистачило одного тижня. Завдяки вивченню італійської почуття дискомфорту відсутнє. Плюс там культивують мої улюблені захоплення: мистецтво, класична музика, поезія. Європейська зовнішність допомогла злитися, навколишні брали за місцевого. Перший тиждень здалася загадкової; я не знав, як тут все влаштовано і що робити. Через прив'язки до факультету економіки, довелося мотатися по місту, шукати департамент, щоб бути зарахованим в університеті. Наступна проблема полягала в тому, що іноземцям не видавали студентські карти через відсутність дозволу на проживання. Лише після додаткових витрат і прогулянки по місту, я отримав студентську картку і став повноцінним студентом Пізи.

Перший шок був від того, як багато там курять. Куди б не пішов, скрізь переслідує тютюновий дим. 90% студентів палять тютюнові вироби на постійній основі. Ще здивувався тому, що люди сильно економлять. Наприклад, курять самокрутки, а більшість машин на механіці (економлять на бензині і моторному маслі). Про Казахстані мало хто знав - ось це було більш очікуваним. До початку навчання думав, що заняття будуть проходити англійською мовою. Коли я прийшов на першу лекцію, а вона раптом опинилася повністю на італійському, у мене очі вилізли з орбіт. Перший час я не розумів, що відбувається, потім звик.

Весь семестр складався з кумедних моментів. Наприклад, коли дізналися, що я іноземний студент. Сиджу значить на парі з предмету «Новітня історія»; викладач розповідає про аграрну системі в СРСР, але не може вимовити слова «колгосп» і «радгосп». Тут несподівано з аудиторії студент з Казахстану голосно і впевнено вимовляє ці слова. Також зіткнувся зі знаменитою «пунктуальністю» італійців. За планом був іспит о восьмій ранку. Я попрямував в університет в лютий холод, прийшов на півгодини раніше. Інші студенти прийшли тільки через годину, а викладач так і не з'явився. І ось через три години з'являється наш учитель і зі спокійним обличчям починає іспит.

Протягом семестру зауважив кілька вагомих відмінностей між університетами. Якщо в КазНУ дають бали за відвідуваність, то в Пізі за те, що ти з'явився на заняття, ніхто тобі оцінку не поставить. На лекціях студенти конспектують матеріал, так як це єдиний спосіб отримання знань і підготовки до іспитів. У Європі якщо вчаться, то роблять це відповідально, беруть максимум знань. Пам'ятаю, пішов в спеціальний хол, де готуються до іспитів, і здивувався, що в цьому гігантському приміщенні немає місць. Студенти готуються заздалегідь, розуміючи, що на заняттях великий обсяг матеріалів і треба бути добре готовим до іспитів.

Рівень викладання інший. У Казахстані часто недбале ставлення викладача до лекцій. У професора може виникнути особиста неприязнь до учня, думаю, багато студентів стикалися з цим. В Європі простіше, вчителя приходять тільки вчити і роблять свою роботу, яка дає знання. Ніхто не користувався заготовками, вчителі просто брали мікрофон, ходили по аудиторії і цікаво розповідали лекції.

У нас дуже часто диплом - просто папірець. Більшість студентів просто хочуть закрити сесію; їм не важлива спеціальність. Не потрібно бути експертом, щоб зрозуміти неправильність такого підходу до навчання. Людина йде до ВНЗ, щоб отримати знання для майбутньої професії. В Європі не у всіх виходить вступити до університету. Вони закінчують коледжі або спецкурси; наприклад, офіціантка або механік зобов'язані закінчити курси, перш ніж почати роботу.

Досвід колосальний. Семестр пройшов в шикарному університеті, де знання давали на вищому рівні, а естетика міста радувала кожен день. Завдяки шенген-зоні я ще встиг помандрувати по ближнім країнам. Програма з обміну хороша тим, що людина намагається себе в іншому місці і умовах, перевіряє характер. Це були самі насичені півроку в моєму житті, які змінили уявлення про світ, подарували море вражень та інформації, а ще посилили любов до рідного дому.

Арайли, факультет економіки КІМЕП. Навчалася в Університеті Штату Каліфорнія, Лонг-Біч, США.

Програма з обміну проходила навесні 2016 року, в California State University, місто Long Beach. Ця поїздка в США сильно вплинула на світогляд і допомогла переконатися в тому, що економіка - це моє.

Я поїхала за стандартною програмою обміну в КІМЕП. Відбирають за трьома критеріями: академічна успішність, гарне мотиваційний лист та досягнення поза навчанням. На ділі пройти не так складно, як здається.

Як отримала місце в університеті, почалася біганина по реєстрації на предмети, подача на візу і так далі. Період підготовки відбувався так швидко, що тільки в останній момент усвідомила, що я їду в США, на інший континент.

Для адаптації в новому середовищі вистачило сім днів - в США в цьому плані набагато простіше. Там люди дуже відкриті і доброзичливі; іноземець не відчуває себе ізольованим. Правда, труднощі наздогнали вже на початку. Наприклад, в перший же день автобус довіз мене в іншу частину Лонг-Біч, і я, студентка з Казахстану, в перший раз одна подорожую з гігантським валізою в невідомому місті. Пізніше місцеві студенти допомогли розібратися і зорієнтуватися на території університету. І так пройшов перший день: пізно прийшла в гуртожиток, відчувала моральне виснаження. Прокинулася вранці, на дворі січень, а навколо пальми і світить сонце, як влітку. Жила в гуртожитку, де було включено харчування та потрібні зручності. Так що з житлом і побутовими речами проблем не було.

Американські риси, про які часто говорять, виявилися правдою. Наприклад, що місцеві жителі відкриті. Але посміхатися і бути доброзичливим - легко там, але часом складно в Казахстані. Навіть після приїзду часом цього не вистачає. Такі речі закладаються в культурі, адже навіть базікати з продавщицею і ділитися тим, що відбувається в житті - в рамках нормального.

Навчалася в державному вузі (state university), який в США вважається середнім і відносно дешевим вузом. Навчається там 30 тисяч чоловік, що багато в порівнянні з КІМЕП, де студентів в шість разів менше. Єдина вагома різниця - атмосфера в класі і бажання вчитися. Там студенти вільні розумом і характером. Наприклад, в Казахстані, так і в СНД, бояться ставити питання, щоб не здатися дурними. Студенти і викладачі можуть негативно відреагувати на питання, коли як в США з радістю дадуть відповідь на нього і пояснять. Учні намагаються по максимуму вицепіть знання з викладачів. Там в університет приходять вчитися.

Ще там я вступила в волонтерський клуб. У цій спільноті студенти їздили допомагати бездомним і людям похилого віку. Але в один момент я вирішила поїхати в Skid Row, толком не розуміючи, на що йду. Знайомі почали хвалити і говорити, як поважають моє рішення і сміливість. У цей момент я усвідомила, що чогось не розумію щодо Skid Row. Все проходило як завжди, але коли почало темніти, до волонтерів підійшов організатор і сказав, щоб ми поводилися акуратно, згадавши, що ми знали, на що йдемо і відповідальність за себе несемо самі. Нас попередили, що є небезпека підхопити туберкульоз, розповіли, що вчора на Skid Row вбили двох людей. І в той момент я відчула перший шок, тому що побачила США з іншого боку.

У Лос-Анджелесі я бачила лише красиві і відомі райони, але Skid Row - зворотна сторона міста і країни. Там, де багато бездомних, на вулиці намети, всюди брудно і небезпечно. Цей район - болячка на тілі США. Ми, волонтери, годину роздавали їжу бездомним. Організатори говорили, що важливо спілкуватися з ними і приймати їх, тому що мета таких заходів - дати бездомним почуття того, що вони теж люди і частина суспільства. Це проблема, з якою, на мій погляд, в Казахстані не розбираються, - допомога і ставлення до знедолених.

Після поїздки я прийшла до висновку, що США - унікальна країна, яка змінить характер і погляди людини на життя. Як би затягали це не звучало, але це так. Потрапляючи в країну, де живуть сотні культур і національностей, розумієш, що людина - піщинка, проблеми та події якого маленькі в порівнянні з усім світом. Після поїздки стала дивитися на світ глобально. Також зрозуміла різницю між людьми в СНД і за межами. Там люди спокійно говорять про успіхи і невдачі, тоді як у нас приховують провали, тому що соромно.

У кожному американцеві живе дух підприємця та віра, а також відома «Американська мрія» - можливо, головна мотивація кожного громадянина Штатів. Проживши там півроку, я ще більше полюбила Казахстан. У нашої країни є мінуси, але це ще більше мотивує внести свій вклад.

Іслам, факультет міжнародних відносин КІМЕП. Університет Деусто, Більбао, Іспанія.

Поїхав за стандартною програмою обміну студентів КІМЕП навесні 2016 року. Відразу хотів потрапити в Іспанію, і, на щастя, отримав місце в University Deusto, в місті Більбао. Університет вважається одним з найстаріших в країні. Розташований на півночі країни, в автономній країні Басків. У відборі оцінювалися три критерії: GPA, мотиваційний лист та досягнення поза навчанням.

Після оголошення результатів радість події затуманила думка про те, що півроку буду жити один далеко від батьків і друзів. На той момент в голові була лише думка виїхати і якомога швидше зануритися в культуру Іспанії.

Перший тиждень пройшла не так весело. Причини - пошук квартири, проблема з банком і адаптація до оточення. Квартиру орендував разом зі студентом з Нікарагуа.

Іспанія не така однорідна, як можна подумати. Я жив в місті Більбао, в автономії Країни Басків, де місцеві жителі сильно відрізняються від звичних іспанців своїм холодним характером. Змінилося уявлення про людей близького сходу: йорданці, палестинці. Думав, що ці люди закриті і релігійно орієнтовані, а виявилося, що вони товариські і не радикально налаштовані.

Я зробив турне по Європі в компанії з американця, палестинки і ізраїльтянки. Кожен раз в готелі, показуючи наші паспорти, співробітники дивувалися, бачачи таку різноманітну компанію. Розбіжностей між Палестиною та Ізраїлем не існує для цих людей. Ніхто б не подумав про реальність такої компанії, але подорожі об'єднують людей. Будучи в Італії, ми купили квиток до Венеції, але пізніше з'ясували, що придбали квиток на поїзд з передмістя Венеції, тому ніч провели на станції поїзда. А ще поїхали на Ібіцу в компанії п'ятдесяти чоловік. Вічно обговорювали, хто куди піде в одній кімнаті, і в приміщенні стояв шум з арабського, італійської, англійської, російської та інших мов.

Культурний шок ні серйозною проблемою, тому що я вчуся на МО. Я ніколи не ділив людей на нації або країни, просто до кожного потрібен свій підхід. Єдиним великим страхом була банальна боязнь нерозуміння між собою і оточуючими. В Іспанії мало хто говорить англійською, так що довелося практикувати там мій початковий іспанська. Здивувався, що люди сильно цікавилися Казахстаном, запитували про культуру, політичну ситуацію і так далі; оточуючим було цікаво, що ж це за країна.

Сієста і фієста - дві великі проблеми, які мене там наздогнали. Сієста в Іспанії - двогодинну перерву, після якого люди повинні повертатися на роботу, але на ділі мало хто так робить. Наприклад, банки працюють з дев'ятої ранку до першої години дня, так що у тебе є тільки цей проміжок часу для оплати або отримання грошей, а далі викручуйся як хочеш. Під виняток потрапляють університети і школи. Фієста - недільний відпочинок, в цей день іспанці без винятку відпочивають і гуляють. Закрито всі місця - від банків до магазинів, працюють тільки розважальні заклади і бізнеси представників інших країн, наприклад, ларьки, які тримають китайці.

Знаючи, що репутація університету висока, спочатку особливо не помітив видимої різниці в рівні викладання. Але пізніше, взявши предмет за фахом, я зрозумів, що це інший рівень і чому університет котирується по світу. В Іспанії на іспитах часто використовуються есе і розширені відповіді на питання. У казахстанських же вузах часто зустрічаються закриті типи тестів, на які студент може відповісти навіть без підготовки і наявності знань. Есе - куди складніше і вимагає детального аналізу матеріалу. Пари проходили по дві години (в середньому більше на годину ніж в Казахстані) і це було складно в перший час, але я розумів, що для європейського методу навчання з постійними лекціями і обговореннями це дуже ефективно.

У більшості університетів Казахстану ще залишилася стара радянська система, що, напевно, і гальмує розвиток. Також в Європі зауважив, що студенти ставляться до навчання серйозніше, тому що потрапити в університет набагато складніше, ніж в СНД. Для них не відвідувати урок - втрата кровних, а в Deusto навчання коштує шалені гроші. В Європі немає поняття отримати диплом, тому що треба. Люди йдуть до університетів для отримання знанні.

Після поїздки став мислити глобальніше, деякі стереотипи і упередження зруйнувалися. Перебуваючи вдома, ти не так інтенсивно розвиваєшся як особистість, тому що знаходишся в зоні комфорту. Інший важливий аспект - це дружба з представниками інших націй і культур. Якщо раніше події в Туреччині, Нікарагуа або Близькому Сході мене не сильно хвилювали, то тепер, знаючи, що у мене там друзі, кидає в тремтіння. У такі моменти розумію, що все люди частина одного світу.

Фото: архів героїв, Shutterstock