Театр завжди знаходився в більш уразливому положенні, ніж кіно чи література. Можна в будь-який момент взяти з полиці книгу або вставити в комп'ютер диск з фільмом, а ось побачити театральну постановку минулих десятиліть досить складно. Адже тривалість «життя» вистав рідко перевищує десять років. У Мінську досі збереглося близько півтора десятків постановок, прем'єри яких відбулися ще за радянських часів. Вісім з них йдуть на сцені вже понад тридцять років.

1. «Павлинка»
Купалівський театр (1943)

Під час Великої Вітчизняної війни Купалівський театр знаходився в евакуації в Томську. Готуючись до повернення в Мінськ, режисер Лев Литвинов вирішив поставити веселу музичну комедію з живим оркестром, піснями і танцями, герої якої втілювали б національний характер. Вибір був зроблений на користь «Павлинка». Для її автора, Янки Купали, це було особливе твір. Адже в одній з перших постановок головну роль виконала Павлина Медёлка, в яку був закоханий поет.

За 70-річну історію спектаклю, який став символом Купалівського театру і з 1950 року відкриває кожен новий сезон, через нього пройшло кілька поколінь артистів. Будь-початківець виконавець повинен був спочатку вийти в масовці «Павлинка». Цікаво, що кожної претендентки на головну роль влаштовують прослуховування: чи зможе вона взяти найвищу ноту в своїй партії, сіль другої октави.

2. «Мадам Батерфляй»
Національний театр опери та балету (1953)

У рік смерті Сталіна режисер Олег Моралёв поставив в мінському оперному театрі одну з кращих опер Джакомо Пуччіні. Незважаючи на свій поважний вік, спектакль знаходиться в непоганому стані і недавно навіть побував на гастролях в Англії. В основі «Мадам Батерфляй» - історія кохання японської гейші і американського офіцера.

Але в повному драматизму дійстві іноді траплялися кумедні казуси, часто пов'язані з епізодичним персонажем: дворічним дитиною головних героїв. Співробітники театру розповідають, що під час гастролей вони змушені знаходити для цієї ролі місцевих дітей. І коли за сюжетом вистави їм задавали питання про ім'я, ті зазвичай називали свої реальні імена (Антоніо, Абрамчик), а не сценічні.

А ось кілька років тому теперішній головний режисер Національної опери Михайло Панджавідзе поставив «Мадам Батерфляй» в Казані і злегка змінив сюжет. Син Чіо-Чіо-сан виріс і перетворився в американського льотчика. Роки після ядерного бомбардування міста Нагасакі, де колись жила його мати, він згадує історію її любові до батька ...

3. «Кармен-сюїта»
Національний театр опери та балету (1974)

Одного разу прима московського Великого театру Майя Плісецька, яка роками танцювала все теж «Лебедине озеро» і «Дон Кіхот», попросила кубинського хореографа Альберто Алонсо поставити для неї новий балет. Той запропонував використовувати музичний матеріал опери «Кармен», але радянські композитори явно не хотіли конкурувати з Жоржем Бізе. Тоді чоловік Плісецької, композитор Родіон Щедрін, вибрав з опери окремі фрагменти, перекомпонував їх і зробив свою аранжування. Прем'єра викликала фурор, але спектакль ледь не заборонили, адже в пуританському Радянському Союзі еротизм Кармен здавався неприпустимим.

Очоливши білоруську балетну трупу, Валентин Єлізар'єв вибрав для свого дебюту «Кармен-сюїту». Але запропонував як власне лібрето, засноване на мотивах поетичного циклу Олександра Блоку «Кармен», так і несподівану хореографію. Спектакль, який вважається початком розквіту білоруського балету, вважається одним з найскладніших для виконавиці головної ролі. Адже балерина не сходить зі сцени протягом усіх 55 хвилин дії.

4. «Створення світу»
Національний театр опери та балету (1976)

Зараз складно зрозуміти, чому в СРСР, найбільш атеїстичною країні світу, був поставлений балет композитора Андрія Петрова, дія якого грунтувалося на біблійному міфі про Адама і Єву. Причому, партитура не полягали на полицю, а виявилася затребуваною в багатьох країнах.

Фрагменти, об'єднані автором в сюїти, увійшли до репертуару оркестрів, чи не кожної поважаючої себе філармонії. Цікаво, що на створення балету Петрова надихнула гумористична серія малюнків Жана Еффеля «Створення світу і людини». Так, може бути, композитор іронізував над почуттями віруючих? Однак постановка, здійснена Елізарьевим, йде на сцені театру до нашого часу, коли атеїзм давно не в моді.

Кілька років тому балет побачив гість з Ватикану, який відвідував Мінськ з офіційним візитом. Представник Святого Престолу був так захоплений мирської версією біблійних подій, що після повернення на Апенніни поділився своїми захопленими враженнями про виставу у ватиканській газеті.

5. «Весілля Фігаро»
Національний театр опери та балету (1980)

Для 22-річного ленінградського режисера Сергія Сільницької це був перший спектакль, постановлений на професійній сцені. Причому, дві його наступні постановки на мінській сцені ( «Ріголетто» і «Снігуронька») не мали такого успіху і незабаром зникли з репертуару. На довголіття вистави, мабуть, вплинула не тільки геніальна музика Моцарта, а й російську мову. Сьогодні в усьому світі опери виконуються на мові оригіналу. А ось в СРСР, де знання іноземних мов було потрібно лише для перекладів зі словником, тексти оперних лібрето перекладалися російською.

У нашому театрі довгий час не існувало рядка, що біжить, яка дає російський аналог італійської або французької версії тексту. Крім того, комічні ситуації, передані по-італійськи, могли бути незрозумілі публіці. Тому «Весілля Фігаро» (разом з виставами «Чарівна флейта» і «Рита, або Піратський трикутник») залишаються єдиними операми зарубіжних композиторів, які виконуються в театрі не у відповідності з оригіналом.

6. «Спартак»
Національний театр опери та балету (1980)

Коли хореограф Валентин Єлізар'єв взявся за постановку балету Арама Хачатуряна, то спочатку звернувся до однойменним романом Джованьоли. Але незабаром зрозумів: ця белетристика не передається атмосферу римської епохи. Тому необхідні відомості про минуле хореограф черпав із творів Плутарха і наукових досліджень. А за кілька років до прем'єри балетмейстер виявився в Болгарії на конгресі вчених-спартаковедов.

Як і в ситуації з «Кармен-сюїта», хореограф міг йти вже второваною стежкою: балет Хачатуряна в версії Юрія Григоровича йшов на сцені московського Великого театру і вважався чи не класикою. Але Єлізар'єв і художник Євген Лисик вирішили ризикнути: вони зробили свій варіант лібрето і попросили Хачатуряна дозволу «перемонтувати» партитуру. Вистава приголомшив публіку. Відмовившись від другорядних героїв (в московській версії куртизанки спокушали соратників Спартака), Єлізар'єв зміг вийти на рівень філософського узагальнення. А його «Спартак» став однією візитних карток театру і побував на гастролях більш ніж в 20 країнах світу.

7. «Летюча миша»
Музичний театр (1981)

Серед найстаріших мінських вистав оперета Йоганна Штрауса-молодшого займає скромне місце: постановку складно назвати шедевром. Чому ж вона так довго перебуває на сцені? Пояснень, як мінімум, два. Перш за все, особливий статус вистави. Якщо «Сільву» Імре Кальмана вважають «оперетою № 1», то шедевр Штрауса багато хто схильний порівнювати з оперою. Якщо врахувати, що між Музичним і Оперним давно йде негласне суперництво, то хто ж буде свідомо позбавляти солістів можливості продемонструвати вокальні дані?

Але головне, що спектакль і сцена Музичного ... практично ровесники. Колектив, який спочатку називався Театром музичної комедії, був створений в 1970-м. Але своє власне приміщення отримав лише через десятиліття. 15 жовтня 1981 року театр відкрив свій дванадцятий сезон саме «Летючої мишею», прем'єра якої відбулася трьома місяцями раніше. Недарма одна з міських театральних легенд говорить: поки шедевр Штрауса на сцені, популярності театру нічого не загрожує.

8. «Карміна Бурана»
Національний театр опери та балету (1983)

Балет - мистецтво мовчазне. Так, під час вистави може прозвучати хорал, який посилить звучання образів. Але частіше в балеті немає місця словам, а танцівники "розмовляють" з публікою за допомогою пластики. Але у вітчизняному театрі є постановка, де зайняті кордебалет, балетні та оперні солісти, а також хор, який співає по латині. Мова про вокально-хореографічному поданні "Карміна Бурана".

За латиною це означає "Пісні Бойерна" - від баварського монастиря, де на початку ХІХ століття був знайдений збірка середньовічних текстів. Композитор Карл Орф вибрав 24 вірші і в 1937-му написав твір, яке визначив як «Світські пісні для співаків і хору в супроводі інструментів з поданням на сцені». Хореограф Валентин Єлізар'єв одним з перших запропонував театральне втілення кантати, зберіг трьох солістів і хор. Втім, взаємини всередині любовного чотирикутника (Поет - Кохана - Блудниця - Абат) - дають поживу для глибоких, справді філософських роздумів про сенс життя і щастя.

В скороченому варіанті матеріал опублікований:
Вистави з історією // Where Minsk. - 2013. - № 6. - С. 32-36.
Тут викладений повний варіант.

Фото з сайтів театрів http://bolshoibelarus.by, http://www.musicaltheatre.by, http://kupalauski.by.