представництво
Відповідно до ст. 237 ЦКУ представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
представник згідно ст. 240 ЦКУ зобов'язаний вчиняти правочини за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом. Представник, який передав свої повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, і надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (заступнику). За невиконання цього обов'язку на особу, яка передала повноваження, покладається відповідальність за дії замісника як за власні.
згідно ст. 238 ЦКУ представник може здійснювати тільки ті угоди, право на вчинення яких має особа.
Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Так, батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей, а трудовий договір і наказ про прийом на роботу - підставою представництва для осіб, які займають певні посади на підприємствах, в установах, організаціях.
Відповідно до ст. 239 ЦКУ угода, укладена представником, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки безпосередньо для подається. Наприклад, якщо представник уклав договір продажу майна, що представляється, то права і обов'язки продавця за таким договором виникають у яку представляють, тобто у власника цього майна.
Таким чином, угода, укладена представником в рамках своїх повноважень і відповідає вимогам чинного законодавства України, має таку ж силу, як і укладена безпосередньо самим подаються особою.
Однак при угоді, зробленої представником від імені акредитуючої, у останнього виникають права і обов'язки тільки тоді, коли вона здійснена представником в межах наданих йому повноважень. Ці повноваження в одних випадках передбачені законом (наприклад, повноваження батьків на вчинення правочинів від імені своїх неповнолітніх дітей), в інших - актом органу юридичної особи (наприклад, наказ і розпорядження), по-третє - визначаються довіреністю, яка видається подаються представнику. При цьому треті особи, укладаючи угоди з представниками, повинні бути поінформовані про наявність у таких представників відповідних повноважень.
Обставини можуть складатися таким чином, що для недопущення порушення інтересів особи, яку представляють (термінова вигідна угода, попередження можливих штрафних санкцій і т. Д.) Угода може бути укладена представником з перевищенням своїх повноважень або й зовсім особою, не уповноваженою на її укладення.
Згідно з чинним законодавством така угода є недійсною, однак ст. 241 ЦКУ в цьому випадку надає можливість особі, від імені якого укладена угода, схвалити її, після чого вона набуває чинності. Зокрема, угода вважається схваленим випадку, якщо представляється особа вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. При цьому угода стає дійсною з моменту її укладення, а не з моменту отримання повідомлення про її ув'язнення або схвалення.
З повним текстом цієї аналітичної статті можна ознайомитися БЕЗКОШТОВНО, зареєструвавшись в онлайн версії електронного журналу.
У статті також висвітлюються такі питання:
- обмеження представництва
- Доручення
- види довіреностей
- форма довіреності
- Нотаріальне посвідчення довіреності
- Реєстрація довіреностей, посвідчених нотаріусом
- Термін дії довіреності
- припинення довіреності
- Зразки складання довіреностей