У той момент, коли модні ню-диско лейбли змагаються в умінні знаходити діаманти в покладах старих платівок і перевидають архівні записи Бернара Февра (Bernard Fevre) і Фредеріка Мерсьє (Frederic Mercier), а їх автори чепуряться, зафарбовують сивину, освоюють Ableton і збираються в тур по фестивалях, їх колега Дідьє Маруані (Didier Marouani) виступає в Кремлівському Палаці. Не те, щоб це було дивно або дивно, але поклич його до себе організатори "Сонар" або "Bloc Weekend", Дідьє, виконай він альбом "Magic Fly", напевно привів би в захват армію двадцятирічних модників, а Ліндстрем (Lindstrom), Принс Томас (Prins Thomas) і Diskjokke вишикувалися б у чергу за автографами. Але замість цього - кремлівський офіціоз і статечна аудиторія "тих, кому за".

Виною тому, звичайно, успіх Маруані в східній Європі. Французька музика взагалі і французька електроніка (позбавлена ​​текстів і, як наслідок, не потребувала моральної та політичної цензури) була чи не єдиною музикою, більш-менш стабільно проникала в СРСР через залізної завіси, причому проникала цілком офіційно, адже Франція була першим другом СРСР серед капіталістичних країн. Пластинки Space видавалися на "Мелодії" мільйонними тиражами. Без Space не було б ні групи "Зодіак", ні покоління музикантів, які замість того щоб грати на гітарах Бітлів, підбирали "Чарівний політ" і "Вежливое викрадення" (оцініть переклад, у нас же все пластинки тоді виходили з російськими назвами) на "електроніка", "Аліса" і "Аеліта". У 1983-му Маруані навіть влаштував тур по СРСР вже з новим проектом Paris France Transit, що за ступенем сміливості чи поступалося концерту Жана Мішеля Жарра (Jean Michel Jarre) в Китаї. З тих пір, в країнах колишнього союзу Маруані - народний артист. Сюди він приїжджає по кожному зручному приводу, влаштовує телемости з космонавтами, грає з українським симфонічним оркестром і дає концерти в Кремлі і на Красній площі.

Поповнив він при цьому ряди артистів, чия музика затребувана тільки в колишньому соцтаборі і експлуатують тему ностальгії? Нітрохи. Його треки запросто можна почути на диско-вечірки десь в Барселоні або Осло, та й кавери на його треки регулярно записують далеко не останні персонажі на клубній сцені (згадаємо хоча б "Magic Fly", зіграну Феліксом Так Хаускетом (Felix Da Housecat) для альбому "Kittenz And Thee Glitz"). Але в курсі Дідьє, що звук зразка "Magic Fly" або "Just Blue" знову в моді, і що єдине, що йому потрібно, щоб опинитися зараз на гребені, це записати платівку, максимально схожу на себе ж тридцятирічної давності? На жаль, мабуть немає. У всякому разі, на його недавньому альбомі "From Earth To Mars" прагнення модно по-простому (чи то пак записувати сумнівний транс, застарілий років на десять-п'ятнадцять вже зараз) аж надто очевидно.

Як би там не було, йти на концерт Space варто не тільки заради того, щоб подивитися живцем на хрещеного батька всіх вітчизняних електронників. У Дідьє прекрасний лайв (масштабність дійства гарантує нам те, що перед нами не з'явиться самотня постать, тремтячою головою над "макінтошем"), та заслуги Маруані та копалин новохіпстеров начебто Black Devil Disco Club, при всій до них симпатії, непорівнянні.

Space
Державний Кремлівський Палац
13 квітня