Одне з головних вимог Сходу України - визнання російської мови державною. Статистика показує, що російською спілкуються 83% українців. Більш того, за роки незалежності виросло число молоді, що говорить тільки по-російськи (40% проти 22% - по-українськи). Швидше, сьогодні українська мова взагалі другий за поширеністю, а не навпаки.

Одним з головних вимог Сходу України на початку конфлікту, крім федералізації, було визнання російської мови як другої державної. Можливо, якби влада Києва пішли б на поступки в цьому питанні, війни в Донбасі вдалося б уникнути.

І навіть сьогодні Київ в питаннях російської мови не готовий йти на поступки Сходу України, переконуючи, що це не гостра проблема. Тим часом, всі роки незалежності України російська мова зазнавала юридичну дискримінацію. І це при тому, що російську мову по частоті використання в побуті і в культурі навіть не другий, а перший. Причому його використання на Україні наростало рік від року.

Про юридичний статус російської мови на Україні, а також про статистику його використання розповідає один Блогу Тлумача Андрій Веселов.

Згідно з Конституцією, в Україні державна мова - українська; російська, як і інші мови народів України, має статус мови національної меншини (ст. 10 Конституції України). Однак реальна мовна ситуація в різних регіонах і в цілому по країні демонструє виконання de facto російською мовою цілого ряду статусних функцій, які не зафіксованих в українському законодавчому просторі. Отже, російська мова - це перш за все мова етнічних росіян, яких на Україні, за даними перепису населення 2001 року, - 17,3%.

Статусна функція російської мови як мови міжнаціонального спілкування підтверджена в Законі про мови, прийнятому ще в 1989 році, не скасованому після 1991 року (проголошення незалежності України), але за замовчуванням не чинному (хоча в офіційній доповіді щодо виконання Україною Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, ратифікованої Верховною радою в 2003 році, цей Закон згадується як складова частина мовної політики держави). Закон про мови 1989 року забезпечував збалансоване функціонування російської та української мов у всіх сферах життя суспільства: освіті, охороні здоров'я, масової комунікації, науці і виробництві, обслуговуванні, судочинстві, адміністративної, соціально-політичної діяльності. Відповідно до Закону, російська мова використовується нарівні з державною мовою - українською. Однак з 1992 року почалося все наростаюче витіснення російської мови з усіх сфер життєдіяльності українського соціуму. А з 2005 року дерусифікація досягла небачених масштабів: перелік тільки законів, що містять дискримінаційні норми щодо російської мови на Україні, становить 78 позицій, беручи до уваги указів, розпоряджень, постанов, інших документів президента і уряду.

Особливо критична ситуація з російською мовою в сфері освіти. Звертаючись з цього приводу до Верховного комісара у справах національних меншин Кнута Воллебека, який у відповідь на Альтернативний доповідь Української асоціації викладачів російської мови і літератури по виконанню Україною Європейської хартії відвідав з інспекторської поїздкою Київ, Сімферополь, Донецьк, Львів, представники Асоціації звернули його увагу на такі ключові питання, як відсутність державних дошкільних освітніх установ з виховно-освітнім процесом російською мовою. А також - істотне скорочення кількості шкіл з російською мовою навчання (з 50% від загального числа в 1992 році до 5,9% в даний час) і, як наслідок, - зменшення кількості учнів в таких школах до 9%, вивчення російської мови як навчального предмета лише в невеликої частини шкіл з українською мовою навчання, відсутність підготовки в педагогічних вузах вчителів початкових класів та вчителів-предметників (математики, фізики, хімії і т. д.) для російських шкіл, можливості отримання професійної та вищої освіти російською мовою, нострифікації вчених звань і ступенів, отриманих в Росії і т.п.

Дискримінаційна мовна політика по відношенню до російської мови, що проводиться протягом усіх років існування незалежної держави, повне ігнорування Закону про мови, порушення кількох статей Конституції (ст. 10, якою «гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України» , ст. 53, де «гарантується право на навчання рідною мовою чи право на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах» та ін.) привели до різкого скорочення сфер функц онирования російської мови, до повного його витіснення з офіційно-діловий, адміністративної, соціально-політичної, науково-виробничої сфер, охорони здоров'я, частково - масмедійна сфери.

Верховна Рада України 24 грудня 1999 року ратифікувала Європейську хартію регіональних мов (або мов меншин), однак всупереч Закону про міжнародні договори Закон про ратифікацію Хартії вступив на Україні в силу лише з 1 січня 2006 року. За цей час він двічі листувався, визнавався Конституційним судом не відповідає Конституції. У підсумку прийнятий Закон суттєво обмежував права громадян України щодо рівня, досягнутого під час ратифікації 1-го Закону по Хартії, при цьому в порушення 22-ї статті Конституції обсяг мовних прав і свобод, зафіксованих Законом про мови, скоротився.

Чинний нині Закон про ратифікацію Хартії суперечить деяким статтям самої Хартії, оскільки не містить ніякої диференціації мов за ступенем їх поширеності, в результаті чого російська мова на Україні прирівняний до інших мов і ступінь його підтримки державою така ж, як і гагаузької (0, 1% населення країни), німецького (0,1%), румунського (0,29%), угорського (0,31%), івриту (0,007%) та інших мов (всього 13).

Після вступу в силу Закону про Європейську хартію ряд обласних рад (Луганський, Донецький, Харківський, Запорізький, Херсонський) прийняв рішення щодо реалізації положень Еврохартіі. Однак за поданням обласних прокурорів у всіх названих областях відбулися судові засідання ( «держава проти народних представників»), результатом яких стали постанови про анулювання рішень обласних рад депутатів як не відповідають Конституції. В ході багаторазових судових розглядів своє рішення вдалося відстояти тільки Луганському і Харківському обласним радам, пізніше - Запорізькому.

(Синіми крапками на карті позначені міста з переважанням російської мови, а червоним - українського. Статистика взята з пошуку «ВКонтакте» по користувачах, що вказали одну з мов в якості рідної (карта швидше показує мовні уподобання молоді)

Влада в особі представника секретаріату президента України заявляла, що рішення місцевих рад з російської мови «загрожують національній безпеці України», а сам президент В. Ющенко, коментуючи ситуацію, зауважив, що «статусу регіональної мови не існує».

Регіональний статус російської мови de jure підтверджений Законом про Європейську хартію. Але є російська мова de facto регіональним на Україні?

Особливу поширеність він має в південних і південно-східних регіонах, які прийнято називати російськомовними (Луганська область - 99% російськомовних, Донецька - 96,8%, Автономна республіка Крим - 95,6%, Харківська область - 87,4%, Одеська - 84,6%, Дніпропетровська - 79,7%, Запорізька - 78,4%, Херсонська - 70,7%, Миколаївська - 68,1%). І в цьому контексті російську мову можна вважати регіональною.

Але в той же час, згідно з даними Американського інституту громадської думки, більше відомого як Інститут Геллапа, в 2008 році російською мовою воліли спілкуватися 83% громадян України.

Настільки високий відсоток російськомовних громадян зафіксовано і в інших дослідженнях. Так, за даними опитування телеканалу «1 + 1», проведеного в 2012 році серед 20-річних жителів України - ровесників її незалежності, 79,8% віддали перевагу спілкуватися російською мовою і тільки 20,2% - українською. Побічно дає загальну картину мовних уподобань українців і відсоток запитів українською мовою в пошуковій системі Яндекс (загальне число інтернет-користувачів в Україні - 17-18 млн чоловік, Яндекса - 25% від їх числа): максимальна кількість запитів українською мовою зазначено в Тернопільській області - 32,9%; на сході країни, в Донецькій або Луганській областях, - близько 6%, в центральних областях - 13 -18% (в середньому по країні близько 20%). А 80% громадян України вважають за краще спілкування російською мовою.

Статусні функції російської мови виходять за рамки регіонального (втім, як і статусу мови національної меншини).

Про те, якими є мовні уподобання громадян, свідчать дані соціологічних досліджень, які регулярно проводить починаючи з 1992 року Інститут соціології Національної академії наук України (ІС НАНУ) та інші соцслужби. Так, результати дослідження, проведеного ІС НАНУ в травні 2007 року, показали: вільно говорить, читає і пише українською мовою 71% населення країни, російською - 79%, при цьому думають в повсякденному житті виключно українською мовою - 29%, виключно російською - 35%, на іншій мові - 1%, інші - білінгви (українсько-російські - 9%, російсько-українські - 11%) або носії змішаної мови, в якому використовуються як українські, так і російські слова - 16%.

Виключно українська є мовою спілкування в сім'ї для 29% опитаних, виключно російською - для 28%, інші мови - 1%. Українсько-російських білінгвів зафіксовано 9%, російсько-українських - 14%, носіїв змішаного мови - 20%. Мовою спілкування з колегами по роботі чи навчанні виключно українським назвали 22%, виключно російською - 30%. Мова спілкування на вулицях, в магазинах та інших громадських місцях виключно український - 24%, виключно російською - 31%.

Зазначений моніторинг ІС НАНУ дає картину мовних уподобань українців і в інших сферах життя соціуму. Мова, на якому респонденти хотіли б:

а) слухати по радіо і телебаченню новини, суспільно-політичні передачі: тільки на українському - 19%, лише російською - 26%; розважальні телепередачі: тільки по-українськи - 13%, тільки по-російськи - 31%;

б) дивитися фільми російського виробництва: тільки на українському - 8%, лише російською - 62%;

в) дивитися дубльовані зарубіжні фільми (крім російського виробництва): тільки по-українськи - 14%, тільки по-російськи - 40%.

Тобто група українців, які віддають перевагу російській мові в усіх суспільно значущих сферах (іншими словами - російськомовних), лідирує на всіх позиціях. Однак на пряме запитання про рідну мову 61% респондентів назвали український і тільки 38% - російську (іншу мову - 1%). У той же час, за даними соціологічного опитування 2006 року ІС НАНУ, в цілому по Україні анкету українською мовою хотіли б заповнити 48,5% респондентів, російською - 51,5% (по суті, це прихований питання про рідну мову). Вибір російської мови для заповнення анкети в південних і південно-східних регіонах ще більш вражає: Луганська область - 99%, Донецька - 96,8%, АР Крим - 95,6%, Харківська область - 87,4%, Одеська - 84, 6%, Дніпропетровська - 79,7%, Запорізька - 78,4%, Херсонська - 70,7%, Миколаївська - 68,1%, Київ - 63,2%.

Виникає питання: в чому причини таких значних розбіжностей мовної самоідентифікації українців у відповідях на прямий і непрямий (або прихований) питання про рідну мову?

Громадяни України, які з дитинства говорять на різних мовах, а мова Батьківщини ототожнюють виключно з державною українською мовою (принаймні їх в цьому протягом 20 років незалежності переконує вся владна пропагандистська машина: управлінські структури, школа, засоби масової інформації і т. Д .), потрапляють в умови непростого вибору: з одного боку - низький соціально-психологічний статус рідної російської мови, неможливість отримати на ньому вищу освіту, забезпечити кар'єрне зростання в багатьох сферах професіонал ної діяльності; з іншого - «мова влади», який наділений винятковими правами, а отже, і преференціями для тих російськомовних громадян, які готові перейти на державну мову у всіх сферах спілкування.

При цьому, за даними авторів двотомного соціологічного дослідження «Російська мова в Україні», частка україномовних громадян має тенденцію до скорочення: від 66,5% в 1992 році до 55,2% в 2009-м (-11,3%), в той час як частка респондентів, які назвали в якості рідної мови російська, в такому ж співвідношенні зростає: від 30,8% в 1992 році до 42,4% в 2009-м (+11,6%).

Побічно цю тенденцію підтверджують і дані наведеного вище моніторингу ІС НАНУ: якщо виключно по-українськи думають 34% громадян старше 55 років, 30% у віці 30-35 років, то серед тих, хто сформувався як мовна особистість в роки незалежності (вікова група до 30 років), думають виключно по-українськи всього 22%. Серед тих, хто думає виключно по-російськи, спостерігається протилежна тенденція: вікова група старше 55 років - 30%, 30-35 років - 36%, до 30 років - 40%, тобто число російськомовних молодих людей у ​​віці до 30 років зростає , незважаючи на державну мовну політику, відверто спрямовану на дерусифікацію.

Очевидно, що питання мовної самоідентифікації не такі прості, як це представляється державним чиновникам. І було б розумним і справедливим по відношенню до свого народу скорегувати державну мовну політику, внести зміни до Конституції України, надавши російській мові статус державної нарівні з українською. І ніякі компромісні варіанти у вигляді статусу регіональної мови не вирішать мовну проблему України.

(Статистика: «Балтійський акцент», №3, 2012).

Переглядів: 8571