"Пікова дама" в театрі "Гелікон-опера"

Прем'єра опери Чайковського "Пікова дама" пройшла в театрі "Гелікон-опера".

«Пікова дама» - друга після пуччініевской «Турандот» робота Володимира Федосєєва, з тих пір як він обійняв посаду головного запрошеного диригента «Гелікон-опери».

Не виключено, що і вибір назви був продиктований саме цим дорогоцінним «придбанням» театру: російську музику вважають коником 85-річного диригента.

Головною героїнею вистави режисер зробив музику: оркестр всупереч традиції знаходиться не в ямі, а на сцені, причому в центральній її частині, на кількох ярусах.

Спостерігати грізну хода тромбона і туби в темі року, вихори флейти в сцені бурі, шурхіт альтів у вступі до четвертої картині, небесне спів скрипок в останньому, рятівний, проведенні теми любові: вже тільки одне це - справжній театр.

Театр анонсував постановку першої редакції опери: відмінностей від традиційно виконується тут практично немає, істотне стосується введення дитячого хору в п'ятій картині.

«Хор в сцені в казармі у Чайковського виписаний як церковний з використанням ключів до (в композиторській практиці використовуються рідше, ніж скрипковий і басовий. -« НГ »). Верхній голос позначений як дискант, що не сопрано »,

- прокоментувала науковий співробітник Будинку-музею Чайковського в Клину Ада Айнбіндер.

Для сценічної дії, враховуючи нестандартне розташування оркестру, залишається авансцена - для головних героїв і ярус над оркестром - для хорових сцен.

Лаконічна сценографія Ігоря Нежного і Тетяни Тулубйова зосереджує типові для похмурого Петербурга ознаки - задник і бічні панелі з білими штрихами (заметіль), пара мармурових колон по краях, кілька статуй і, звичайно, знаменита решітка Літнього саду.

Предмети, які потрібні режисерові Дмитру Бертману, - стіл з зеленим сукном, кілька стільців, підлоговий годинник з маятником і дзеркало, розташоване симетрично з дверима чорного дерева.

Останні три пункти крім побутової функції виконують і символічну. Годинники, мабуть, як мірило часу, що залишився, як нагадування про кінцівки існування, як подих смерті, постійно лякають героїв.

Лише одного разу Ліза кинеться до них з надією, в очікуванні Германа стане переводити стрілки назад.

Дзеркало і вабить, і відокремлює героїв від потойбічного світу - вдивляється в нього Графиня (Ксенія Вязникова), відсахується Ліза (Аліса Гіцба), готовий пірнути Герман (Віталій Серебряков); а двері - прямий туди вхід.

Як тільки герой закриває за собою двері, гаснуть в дзеркалі вогники свічки. Зрозуміло, як відображення з'являється і примара Графині, хоча вона - мертва - тут, на столі.

Навколо столу і зосереджено дію: на ньому, немов небіжчик, лежить Герман під час увертюри (виявляється, він п'яний як чіп), тут же - і зал для глядачів, звідки дивляться пастораль «Щирість пастушки», і сцена для Томського (Михайло Ніканоров), і ліжко Графині, і її смертний одр.

Тут, звичайно, і грають в карти - все, включаючи Графиню і Лізу.

Всі світлі моменти, покликані композитором відтінити трагедію, у Бертман і Федосєєва затемнені. Хор про сонячний день звучить з ноткою агресії, посилюється враження чорними сюртуками і сукнями петербуржців.

Годинники як мірило часу, що залишився постійно лякають героїв

Інтермедію відокремлює від попередньої половини третьої картини антракт, так що вона сприймається скоріше як спогад про балі і спроба домашнього концерту.

Де, до речі, ми бачимо досить дурного, пихатого Єлецького (Максим Перебийніс), який зосереджений на дирижировании (невміло, однією ручкою), але не помічає, що погляд його коханої вже належить іншому.

Навіть розпорядник балу - персонаж завжди непомітний - виглядає як привид. Веселий ігровий хор «Ну-ка, светик Машенька» стає сценою, де дівчата з вищого суспільства знущаються над покоївкою.

Та й над Германом відверто знущаються його ж приятелі - споюють і потішаються над «п'яним маренням", не намагаючись помітити в «нісенітницю» ( «Тоді залишиться одне. - Що? - Померти!») Чогось серйозного.

Образою, вразливістю, плазування Германа, його бажанням помститися суспільству, частиною якого він так і не став, режисер намагається виправдати божевілля на божевільній ідеї вивідати три карти.

Яка коштувала життя Графині - вона, пристрасна жінка, яка дійсно бачить в Германа потенційного коханця, задихається від сміху, почувши, навіщо той прийшов, - Лізі, єдиною, хто спробувала зрозуміти душу цієї дивної людини, та й йому самому.

Вогник свічки в дзеркальному відображенні гасне.

Марина Гайковіч, "Независимая газета"