- 1900-1935. любителі
- 1935-1949. перший професійний
- 1949-1962. Український пересувний
- 1980-1990. Народження нового театру.
- 1990-2000. час класики
- На сцені - нове покоління
Оцінка: +62 / 14 учасників / 5 рекомендації / (+0) (-0) якість
Дніпродзержинський музично-драматичний театр ім. Лесі Українки.
Наш театр розташований в історичній частині міста,
в одному з найкрасивіших і гармонійних будівель Дніпродзержинська -
колишньої Народної аудиторії, побудованої в 1900 році.
Ігнатій Ясюкович, директор-розпорядник Дніпровського металургійного заводу в Кам'янському,
(так до 1937 р називався Дніпродзержинськ), з ініціативи якого і була
побудована Народна аудиторія, напевно, не припускав,
що саме цієї будівлі судилося стати будинком,
який вибере для себе театральна муза.
1900-1935. любителі
На початку століття в Народній аудиторії показували вистави не тільки гастролюють професійні трупи, а й ентузіасти-аматори з середовища робітників і службовців. У Кам'янському мирно співіснували українська, польська та російська аматорські театральні гуртки. Їх постановки користувалися величезним успіхом у жителів міста.
Після Жовтневої революції, на початку 20-х років аматорське рух в Кам'янському продовжила самодіяльна театральна група під керівництвом Н. Лопатецкой. Пізніше на базі цієї групи за ініціативою А. Заваріхін і Р. Мамонтова був організований Театр робочої молоді, він діяв до 1930 р
Саме актори-аматори посіяли перші зерна любові до театрального мистецтва в серцях наших земляків, розвинули їх театральні смаки, сформували традиції.
1935-1949. перший професійний
Власний професійний стаціонарний театр був заснований в Кам'янському в 1935 році. Першим художнім керівником Театру російської драми ім. М.М. Хатаєвича (з 1937 р - ім. Т.Шевченка) став Петро Кастальский, а першою постановкою - «Аристократи» М. Погодіна.
Театр ставив п'єси радянських драматургів: «Загибель ескадри» і «Платон Кречет» О. Корнійчука, «Любов Яру» К. Треньова, «Неспокійну старість» Л. Рахманова, «Очну ставку» Л. Шейніна і бр. Тур, а також - російську і зарубіжну класику: «марнотратників» М. Лєскова, «Не було ні гроша, та раптом алтин», «Безприданницю» і «Без вини винних» О. Островського, пушкінського «Бориса Годунова», «Господиню готелю »К. Гольдоні,« Підступність і кохання »Ф. Шіллера. Режисери П. Алексєєв, Н. Кроль, О. Цвілінев, В. Стрельбицький, В. Єрмолов-Бороздин, О. Поліщук і талановиті актори В. Забалуев, Д. Данилов, Б. Рижак, Я. Смоляк, Л. Курбатова, Н . Вяземская з кожним сезоном набували все більше шанувальників.
Незадовго до Великої Вітчизняної війни Дніпродзержинський театр російської драми ім Т. Шевченка очолив відомий на Україні режисер Борис Тягно, учень і сподвижник легендарного Леся Курбаса. З його появою почався один з найяскравіших і плідних періодів у житті театру, велика частина якого, на жаль, пройшла не в місті. Влітку 1941 року театр був евакуйований до Казахстану. Дніпродзержинські глядачі побачили лише 3 вистави з 18, поставлених Тягном: інсценізацію роману О. Бальзака «Євгенія Гранде», «Скрипку гуцула» Ю. Мокрієва, «Вороги» М. Горького. Чи не була завершена робота над «Украденим щастям» І. Франка, яка обіцяла стати яскравою сторінкою в культурному житті міста.
Поки Театр російської драми ім. Т. Шевченка радував своїм мистецтвом жителів Леніногорська, а потім Гур'єва, в окупованому Дніпродзержинську в будівлі колишньої народної аудиторії працював організований німцями Український драматичний театр. В його репертуарі було 13 вистав за українськими класичним п'єсами, а також драма «Марко Отава» О. Сеника про голодомор 1933 р
У звільнений Дніпродзержинськ Театр ім. Шевченко повернувся в 1944 р вже без Б. Ф. Тягном. Довгий час колектив жив без художнього керівника. У 1949 році трупу перевели до Кривого Рогу, де на її основі був відкритий театр драми і музичної комедії.
1949-1962. Український пересувний
А в театральному будинку в тому ж році оселився Дніпропетровський обласний пересувний український театр. З 1956 року театр став називатися Дніпродзержинським українським драматичним театром ім. Лесі Українки. Театр вів кочове життя. З гастрольними поїздками побував мало не у всіх великих містах України, а в Дніпропетровській області заглянув і в кожне село. Виїжджав і в Росію, і в Білорусію, де спектаклі українців завжди дуже любили.
Заслужений артист України П. Аведіков-Авдієнко був головним режисером театру, і часто сам грав у спектаклях. Глядачі любили яскравого характерного актора заслуженого артиста України Петра Лисенка, прекрасну трагедійну актрису Світлану Ферліковскую, трепетну ліричну героїню Тамару Яценко, коміка Володимира Яценко, характерну актрису Ольгу Кобелєву. Зрозуміло, основу репертуару складала українська класична драматургія і п'єси популярних радянських авторів.
У 1962 році вийшла постанова Радянського уряду про скорочення кількості міських театрів. Театр ім. Лесі Українки було ліквідовано одним розчерком чиновницького пера. Він залишив по собі добру пам'ять і став трампліном у творчому шляху для багатьох відомих діячів театру.
1980-1990. Народження нового театру.
Повний штиль в театральній історії Дніпродзержинська тривав майже 17 років. До тих пір, поки великий індустріальний місто не відчув без театру якусь неповноцінність, ущербність. Влітку 1979 року на найвищому рівні було прийнято рішення про створення в Дніпродзержинську Російського музично-драматичного театру. У реконструкції будівлі колишньої народної аудиторії взяли участь більше 10 підприємств міста. Головний режисер Семен Терейковський, завідуюча літературною частиною Людмила Костенко зайнялися формуванням трупи нового театру. Був оголошений всесоюзний творчий конкурс, вивчені сотні заявок, прослухані десятки претендентів і - зібраний талановитий колектив.
Саме тоді прийшли в театр вже зрілими майстрами заслужена артистка України Людмила Михайличенко, заслужений артист Росії Борис Попов, Валентина і Джемал Вадакарія, а також випускники Дніпропетровського державного театрального училища Анатолій Вертій і Юрій Маліков, вокалістка Наталія Шарай. Трохи пізніше трупу поповнили талановиті актриси Валентина Галенко, Ніна Лунегова і Лілія Марченко. Ці актори донині служать в Дніпродзержинському театрі. Їх по праву можна назвати корифеями нашої сцени.
Перша постановка нового театру «Темп-1929» за творами М. Погодіна відбулася 18 лютого 1981 року.
У перші роки театр намагався відчути свого глядача, зрозуміти його театральні переваги, знайти своє художній напрям. Змінювалися г лавного режисери: Ісаак Дубов (1982-1983 рр.), Заслужений артист України Микола Мальцев (1983-1988 рр.), Геннадій Піменов (1988-1990 рр.). Кожен з них вносив своє бачення в репертуарну політику театру.
Музичні комедії: «Моя прекрасна леді», «Нічний незнайомець», «Русский секрет», «Весілля на старості років», так би мовити, приречені на успіх у найширшої аудиторії, були сусідами з більш складними і змістовно, і естетично драматичними виставами: « Чи не кидай вогонь, Прометей! »,« Святая святих »,« Вечеря на п'ятьох »,« Поріг »,« Собаче серце »,« Колія », з вечорами одноактних балетів:« Грані »,« Хореографічне приношення »,« контрапункт », «Фатум». Балети, поставлені головним балетмейстером Анатолієм Бедичевим в стилі модерн, адресувалися більш «просунутого», підготовленому глядачеві. Великий успіх випав на долю дитячих вистав: «Попелюшка», «Пригоди Буратіно», «Коник-Горбоконик», «Кішка, яка гуляла сама по собі», «День народження кота Леопольда», «Соловей».
Театр багато гастролював, побував майже в усіх обласних центрах України, а також у багатьох великих містах Росії, Білорусі, Молдові, Казахстану, Литви.
Підводячи підсумки першого десятиліття, театр запросив провідних критиків Києва, Москви, Дніпропетровська. Всі вони відзначили своєрідність мистецького спрямування театру, його синтетичність, новаторство і потужний акторський потенціал.
1990-2000. час класики
У 1990 р головним режисером театру став Сергій Чулков. Початок його художнього керівництва збіглося з розпадом Радянського Союзу. Все пострадянське суспільство переживало важкий світоглядна криза.
В епоху краху ідеалів С. Чулков вирішив звернутися до вічних загальнолюдських цінностей. «Класика - ось біблія театру», - заявив він. І на дніпродзержинської сцені з'явилися спектаклі в його постановці «Мірандоліна» К. Гольдоні, «Нельская вежа» А. Дюма, «Дванадцята ніч» В. Шекспіра, «Підступність і кохання» Ф. Шіллера.
У 1993 р з ініціативи головного режисера і зав. літературною частиною Л. Костенко на базі театру був заснований театральний фестиваль «Класика сьогодні».
Та й сам театр з початку 90-х років став активно брати участь у фестивальному русі. Міжнародний фестиваль авангардного мистецтва (Таллінн, 1991, балет "Фатум"), Всесоюзний фестиваль "Казки для всіх" (Москва, 1991, "Соловей"), Всеукраїнський театральний фестиваль "Культ Модерну" (Харків, 1995, "Граємо Кокто"), Міжнародний театральний фестиваль "Херсонеський гри" (Севастополь, 1994, "Соловей", 1995, «Граємо Кокто») - участь в цих професійних конкурсах допомагало як утвердитися у власних успіхах, так і виявити слабкі сторони.
У 1995 році будівлю було поставлено на капітальний ремонт, і колектив змушений був показувати спектаклі на виїзних майданчиках клубів і палаців культури. Економічні труднощі молодої незалежної держави Україна до цього часу набули вже характеру гуманітарної катастрофи. Припинилося фінансування театру, не було зарплати артистам, не було грошей на постановки. Через творчого конфлікту з дирекцією пішов головний режисер С. Чулков. Майже не з'являлися нові вистави. Дніпродзержинськ цілком міг стати першим містом в Україні, в якому закрився театр.
Восени 1997 році директором театру була призначена заслужена артистка Казахстану Маргарита Кудіна, на посаду головного режисера повернувся Сергій Чулков. За підтримки міської влади, а також фінансової і практичної допомоги підприємств міста (і особливо ДМК) ремонт дуже швидко закінчили.
Першою прем'єрою в оновленому театрі була, поставлена С. Чулковим трагедія Ф. Шиллера «Марія Стюарт». А незабаром класичний репертуар поповнився комедією Лопе де Вега «Винахідлива закохана», драмою Лесі Українки «Камінний господар». Ставилися сучасні комедії та драми, з'явився великий репертуар для дітей. В театр став повертатися глядач.
У 2000 р, коли місто відзначало своє 250-річчя, Дніпродзержинському музично-драматичному театру було повернуто ім'я Лесі Українки. Це стало своєрідним символом наступності в театральній історії Дніпродзержинська.
На сцені - нове покоління
В кінці 90-х виникла гостра необхідність в поповненні трупи молодими творчими кадрами. У 1998, а потім в 2002 рр. театр провів конкурсні набори студентів на спеціальний «дніпродзержинський» акторський курс Дніпропетровського театрально-художнього коледжу. Навчання акторської майстерності проходило в театрі під керівництвом художнього керівника С. Чулкова. Майбутні актори поєднували заняття в коледжі з безпосередньою участю в спектаклях, на практиці осягаючи ази професії. Зараз десять молодих акторів з цих випусків плідно працюють на дніпродзержинської сцені. Саме вони в майбутньому будуть визначати творче обличчя театру.
Завдяки припливу свіжих творчих сил, художнє керівництво має можливість формувати різноманітний за тематикою та жанрами репертуар. Вистави за класичної драматургії - ( «Свої люди - розрахуємося» ( «Банкрут») О. Островського, «Одруження Белугина» О. Островського, М. Соловйова, «Шельменко-денщик» Г.Квітки-Основ'яненка, «Танго на заході» ( «Зойчина квартира») М. Булгакова та ін.) - як і раніше основа репертуару. У той же час театр часто звертається і до п'єс сучасних авторів ( «Будьте щасливі!» І «Овечка» Н. Птушкиной, «Блез» К. Маньє, «Розлучення по-французьки» Ф. Кампо, «Кадриль» В. Гуркіна, «Дуже проста історія» М. Ладо, «Дочки-матері» А. Марданя і ін.). Успішно розвивається музичний напрям. Оперети «Летюча миша» І.Штрауса і «Сільва» І. Кальмана, музичні комедії «Прокинься і співай!» М. Дьярфаша, «Шантрапа» П. Саксаганського, мюзикл «Ящірка» А. Володіна а також різноманітні музичні концертні програми - дуже популярні у глядачів.
Однією з принципових творчих позицій художнього керівника є запрошення на постановки вистав режисерів «з боку», як досвідчених майстрів, так і молодих шукають художників. Тільки за останнє десятиліття в театрі мали можливість втілити свої задуми режисери-постановники: народний артист України, заслужений артист Росії Володимир Саранчук, заслужений діяч мистецтв України Анатолій Канцедайло, заслужений діяч мистецтв України Микола Кравченко, заслужений артист України Анатолій Дудка, заслужений артист Росії Микита Ширяєв , заслужений діяч республіки Марій Ел Владислав Константинов, Володимир Петренко, Дмитро Лазорко, Сергій Калина, Валерій Клейменов, Наталя Гончарова і багато інші.
Триває традиція проведення нашого фестивалю. Навесні 2006 року пройшов 6-й Міжнародний театральний фестиваль «Класика сьогодні». За роки його існування свої кращі спектаклі привозили в Дніпродзержинськ театри зі Львова, Миколаєва, Києва, Дніпропетровська, Маріуполя, Кривого Рогу, Запоріжжя, Чернігова, Севастополя, Сімферополя, Сум, Мінська, Ярославля, а також з міст-побратимів Дніпродзержинська - Бобруйська (Білорусь ) і Теміртау (Казахстан).
Фестиваль "Класика сьогодні" став для учасників і глядачів справжнім святом творчості. Він користується увагою фахівців, широко висвітлюється засобами масової інформації. Дуже важливим для учасників є не тільки перемога в тій чи іншій номінації, а й те, що після перегляду кожна творча робота обговорюється критиками і колегами, отримує професійну оцінку.
Дніпродзержинський музично-драматичний театр ім. Лесі Українки пишається своїми успіхами на численних фестивалях і конкурсах: Всеукраїнському театральному фестивалі "Леся Українка на кордоні тисячоліть" (Кривий Ріг, 2001 р. "Камінний господар"), Фестивалі національної білоруської драматургії (Бобруйськ, Республіка Білорусь, 2001 г., "Шельменко- денщик "), фестивалі мистецтв" Вересневі самоцвіти "(Кіровоград, 2003 р" Шельменко-денщик "), Всеукраїнському театральному фестивалі" В гостях у Гоголя "(Полтава, 2004 р" Шельменко-денщик "), Міжнародному театральному фестивалі "Парад Перемоги" (Москва, 2005 р , "Вдови пароплав"), міжнародно фестивалі російських драматичних театрів Росії та країн ближнього зарубіжжя, присвячений 250-річчю російського театру (Саранськ, Россия, 2005 г. "Дуже проста історія").
З 1991 р театр бере участь у щорічному Регіональному фестивалі-конкурсі театрів Придніпров'я "Січеславна", щоразу отримуючи лауреатські ділом в різних номінаціях. У тому числі: Гран-прі «Січеславна-2002» (художник-постановник І. Шулик за сценографію до вистави "Шельменко-денщик"), Гран-прі "Надія Січеславни-2003" (артистка М. Юрченко за роль Рахілі у виставі " овечка "), Гран-Прі« Надія Січеславни-2007 »(артист О.Волощенко за роль аметистова в спектаклі« Танго на заході »).
джерело
