Валентин Олександрович Серов.МІКА МОРОЗОВ, 1901. Полотно, олія. 62,3х70,6. Третьяковська галерея.
Міка Морозов - син промисловця і мецената М.А.Морозова.
Для художника це була важка задача - змусити чотирирічну дитину всидіти на одному місці. Портрет писався за кілька сеансів, кожні з яких тривали близько півгодини, а в підсумку вийшла виразна і жива картина, написана скупими фарбами. Тут немає штучної награності або напруженості, яка властива дітям на фотографіях або портретах. Сєров геніальний - він зміг представити портрет гіперактивної дитини, причому в дусі імпресіонізму.
Перед нами дитина, що сидить на стільчику. Біла сорочка, золотисті кучері, енергійна поза. Такими художники писали амурів і купідонів. Увага глядача концентрується на обличчі Мікі. Широко відкриті, блискучі очі, рожеві щоки, напіввідкритий рот.
Герой захоплений тим, що відбувається навколо. Судячи з усього, хтось поруч намагається утримати увагу дитини, домогтися від нього нерухомості. Ще одну мить і він кинеться назустріч чомусь новому, незвичному, інтересному.Поза Мікі стрімка, його руки в русі, а карі очі повні пустотливою наївності, яка розчулює.
Рот малюка злегка відкритий, ніби він хоче щось сказати, причому йому цікаво, чому ця людина з кистями і мольбертом відірвав його від важливого заняття і посадив на одне місце. Міка - це абсолютно відкритий і доброзичливий дитина, який біжить назустріч світу з розкритими очима, а світ приймає його.
Сєров відверто нехтує навколишнім інтер'єром, фоном, деталями. Для нього важливим є лише це дитяче мить пізнання навколишнього світу, безпосередність, природність, відкритість, - ті самі якості, які так добре приховують люди дорослі.
Відмінною рисою картини «Портрет Мікі Морозова» є те, що написана вона не на відкритому просторі, а в приміщенні. Дивно, як зміг художник знайти те освітлення, яке передало ніжну дитячу шкіру, пухнасті кучеряве волосся, відчуття здивованих палаючих очей і стрімкість руху.

Цю картину вважають справжнім гімном безтурботному дитинству, тому, що відчинивши величезні очі, запитує у художника з всеросійським ім'ям: «Дядя, а вам фарбувати важко?». Це дитинство не «парадно-вихідних» фото або портретів в мундирчиках, а домашнього затишку і атмосферою, де дитину люблять.
Знайомі Михайла Морозова говорили, що і в дорослому віці він був схожий на хлопчика на портреті, студенти намагалися розпитати про Сєрова, а сам професор МГУ, напевно, не раз хотів повернутися в незабутні дитячі роки.
МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ МОРОЗОВ.
У радянські роки він літературознавець, театрознавець, педагог, перекладач, який присвятив все життя вивченню творчості Шекспіра, один із засновників радянського наукового шекспіроведенія.Англійскій мову і літературу вивчав в Великобританії. Повернувшись до Росії, закінчив філологічний факультет Московського університету.
З 1920-х років працював в театрі як режисер, читав лекції з історії театру, займався перекладами. Пізніше працював викладачем англійської мови, читав лекції з історії англійської літератури англійською мовою. Підготував видання «Гамлета» на англійській мові, крім докладного коментаря Морозов включив в книгу також спеціально створений для неї словник.
Михайло Михайлович багато їздив по країні, проводячи обговорення постановок п'єс Шекспіра в національних театрах. Він якось відразу знаходив спільну мову з акторами, постановниками, легко схоплював місцевий колорит. У Грузії, у Вірменії, в Осетії, в Узбекистані він стає настільки своїм, що іноді важко було відрізнити його від місцевих жителів.
М. М. Морозов мав разючу працездатністю. Бувало, його просили написати статтю швидше, вказували термін - кілька днів. Він дивився на годинник і говорив: "Можете надіслати за статтею через дві години". Працював він зосереджено, не відволікаючись.
Лекції він ніколи не читав "з папірця". Володіючи феноменальною пам'яттю, він блискуче міг вимовляти монологи Гамлета, Ліра, Отелло не тільки на російській мові, а й англійською, який знав досконало. Дуже любив читати п'єси Ростана напам'ять по-французьки.
Йому подобався переклад п'єси "Сірано де Бержерак", зроблений Т. Л. Тріски-ної-Куперник. Особливо захоплювала його рядок: "Ми з сонцем в крові народжені". Дуже любив він Мольєра. З Т. Л. Щепкіна-Куперник йому довелося спілкуватися і в зв'язку з постановкою в Ермоловском театрі п'єси "Як вам це сподобається" в її перекладі.
Весною 1951 року Михайла Михайлович був призначений головним редактором журналу "Новости" ( "News"). Журнал виходив англійською мовою і висвітлював найважливіші події міжнародного життя. Він з величезним захопленням віддався і цієї нової для нього роботі. Пишався визнанням своєї потрібності, корисності Радянської Батьківщини.
Радів тому, що був буквально "нарозхват", що був він потрібен і театрам, і перекладачам, і студентам, і видавництвам. "Якби не було революції, з мене б нічого не вийшло", - любив повторювати він. Робота була йому необхідна як повітря. "Людина з вогнем і талантом" - назвав його Б. Л. Пастернак.
Михайло Михайлович отримував запрошення від університетів Англії та Америки, до нього зверталися за порадами вчені Оксфорда, Кембриджа та Колумбійського університету, зарубіжні письменники. Дві його книги були видані в Лондоні англійською мовою: "Метафори Шекспіра як вираз характерів дійових осіб" і "Шекспір ​​на радянській сцені" з передмовою найбільшого шекспірознавець Англії Джона Довера Уїлсона, який високо оцінив творчу діяльність російського радянського шекспірознавець, "зумів в своїх роботах органічно поєднати науку про Шекспіра і театр ".
І сам Михайло Михайлович був самобутнім, артистичним людиною. Він володів органічним талантом перевтілення: одягав циліндр і брав паличку - перед нами постав типовий європеєць; чалма перетворювала його в араба або індуса (прабаба його була індуска, портрет її тоді перебував у приватній колекції Е. В. Гельцер). Перетворювався не тільки зовні, він і по суті своїй як би ставав іншою людиною. Почуття гумору було притаманне йому в найвищому ступені. Сміявся від душі, дуже голосно, із задоволенням.
За висловом С. Я. Маршака, Михайло Михайлович "поєднував в собі образи багатьох шекспірівських героїв - від Гамлета до Фальстафа". У ньому була і нескінченна доброта і зворушлива ніжність, дуже любив він тварин.
Вражав навіть іноземців глибиною і бездоганністю знань мов, вільно володів ними в будь-якій аудиторії, англійська ж просто вважав другою рідною своєю мовою. З дворічного віку він займався з гувернанткою міс Маквіті, потім навчався в льотній школі в Англії. Родовід вів від англійки Індж; крім індуської, налічував в собі багато різних кровей: і вірменську (Еларяни), і німецьку (Левенштейн), і, звичайно ж, російську - Мамонтових і Морозових.
Відпочиваючи від роботи (що бувало надзвичайно рідко), Михайло Михайлович любив посидіти за шахами. Грав він чудово, був майстром першої категорії. Дуже любив музику; мати його, Маргарита Кирилівна, була ученицею А. Н. Скрябіна, будинок їх завжди був наповнений музикою. Улюбленим композитором Михайла Михайловича був Шуберт з його ясною і прозорою мелодикою.
В останні роки життя серце Михайла Михайловича початок сильно здавати. Поки він не був головним редактором журналу "Новости", ми довго жили під Москвою. Михайло Михайлович любив природу, особливо ліс, тут він заспокоювався, починав писати щоденник, відновив навіть писання віршів, якими захоплювався в юності. У домашній обстановці, особливо на дачі, на природі, він часто бував дуже тихий, задумливий, зачитувався Епіктет, улюбленим своїм філософом ...
Михайло Михайлович помер 9 травня 1952 року. Він сидів за письмовим столом, готував статтю для свого журналу. Писав про міжнародну солідарність робітничого класу. Життя обірвалося на словах: "Робочий біля верстата ...". Це була його остання стаття ( "Перше травня". - "Новини", 1952, № 9).

рецензії