Антон Шебетко про те, чого боялися його герої

30 серпня в фонді "Ізоляція" відкривається виставка фотографій і відеоінсталяцій Антона Шебетко "Ми були тут", в рамках якої автор поговорив з представниками ЛГБТ-спільноти, які воювали або продовжують воювати на сході України.

Напередодні відкриття виставки Антон розповів, як йому вдалося втілити проект в життя.

Як ти знаходив героїв?

З пошуком героїв були найбільші проблеми. Задумавши цей проект, я не до кінця розумів, чи вийде його реалізувати в повній мірі. ЛГБТ від загального числа населення становить 5-10%, і в армії ця цифра зберігається. Але через гомофобні та консервативності структури ось так просто взяти і знайти людей, які підходили б під опис і погодилися б на зустріч, досить важко. При цьому я не хотів йти на фікцію - це повинні були бути реальні люди і їх історії. Кого-то я знайшов через матеріали по темі, кого-то мені допомогли знайти хлопці з "КиївПрайд" і знайомі журналісти. На одного героя я вийшов через знайомого, якого знімав для свого попереднього проекту, - вони служили в одній частині. Вже після виходу першого матеріалу зі мною зв'язалися ще кілька людей.

Хтось відмовився брати участь?

Так звісно. Таких було чимало. Привід - люди говорили, що не хочуть подібної слави, незважаючи на те, що проект спочатку замислювався анонімним. Але я їх розумію - якщо про тебе ніхто не знає і ти звик ховатися, то, звичайно, погодитися на подібний проект непросто. Був хлопець, який не зміг взяти участь, тому що безпосередньо в цей час знаходився в зоні АТО.

Як ти мав героїв до себе під час зйомки?

Під час зйомки все було досить просто, хіба що один з героїв хотів відмовитися в останній момент. Взагалі, я мав героїв в момент інтерв'ю, які проводив до зйомок. Розповідав, про що це, чому і для чого. Говорив, що боятися нема чого, що я не буду розголошувати, хто вони, якщо вони самі того не захочуть.

Яка з історій тебе найбільше здивувала?

Мені пощастило знайти героїв з різними характерами і досвідом. Наприклад, один з них говорив, що в правих організаціях немає гомофобів - і їх ні разу не звали на розгони [ЛГБТ-акцій]. А другий розповідав, що його перевели з однієї частини в іншу, дізнавшись, що він гей. Формальна причина, ясна річ, була інша, але від нього вирішили позбутися як від неугодного. Ну а так в цих оповіданнях все по класиці: страх про те, що дізнаються, вигадані історії про неіснуючі дівчат, гомофобія і мізогінії.

Чому тема ЛГБТ в Україні весь час «не на часі"?

Мені здається, що в Україні не те що права ЛГБТ »не на часі", тут в принципі на права людини мало хто звертає уваги. І війна - це така зручна відмазка для правих і всіх незгодних. До Майдану і війни прайду (які, взагалі-то, не гей-паради, а марші рівності) кілька разів закінчувалися побоїщем, їх постійно намагалися зірвати. Тоді теж не на часі було, виходить? Я зараз транслюють якісь очевидні речі, але, щоб вибратися з болота, треба зрозуміти, що навколо тебе живуть такі ж люди, як і ти, і вони заслуговують таких же прав, як і у тебе.

Сергій, 35 років

Волонтер, гей

"Я не брав особливої участі в Майдані - мене смикнуло після того, як в Донецьку область приїхав перший танк. За медичними показаннями я не можу служити, але я пішов в" Правий сектор "- це добровільний батальйон, туди можна спокійно потрапити.

Образ "Правого сектора" в медіа і те, що є насправді, - дуже різні речі. "Правий сектор" - велика дружна сім'я. У нас були люди, яким уже за 60, і всі могли застосувати свої сили. Радикали - це певні підрозділи київських футбольних фанатів, яким по 20-25 років.

У нас в батальйоні був відкритий гей. Звичайно, над ним стьобався, але не можу сказати, що доходило до знущань. Просто добрі жарти.

У якийсь момент командир нашого батальйону почав думати про співробітництво з державою. Нам це не подобалося - ми звикли самі вирішувати, чим нам займатися. Хтось підписав контракт з ВДВ і поїхав до Житомира, інші, включаючи мене, створили волонтерську організацію.

Ми займаємося школами і дитсадками в сірій зоні - вони не належать жодній зі сторін. Там теж є діти, яких потрібно одягнути, взути, купити їм книги та зошити. Ми намагаємося їх цим забезпечити. Ще ремонтуємо військову техніку, машини. Співпрацюємо з луганською медротой.

Перші роки нам приходили такі суми, що деякі волонтери поверхами купували собі квартири. Дуже страшно було знаходити документи купівлі-продажу. Що з ними робити? Довести злодійство не можна - я не знаю, де людина вкрала. Тільки робили висновки і більше з ними не працювали.

Я не думаю, що в армії є гомофобні настрої. Ми їздили свого часу в зону АТО, ночували в казармах і наметах. Там зовсім інше життя, людям там не до цього. Хлопці згуртовані, оберігають один одного. Ніхто не буде бити того, хто прикриває твою спину в бою.

Звичайно, в армії є геї. Але вони не візьмуть райдужний прапор. Армія - це зразок. А гей в армії - це зайвий привід знущатися, статті писати.

Д Гадаю, що про мене в моїй організації ніхто не знає. Хоча у мене все акаунти в соцмережах відкриті, можна здогадатися.

У мене є доступ до закритих групах в фейсбуці, де спілкуються люди з "Правого сектора", "Азова". Там ніколи не звучать заклики "давайте поїдемо і навіси геям". Я знаю дуже багато людей, які відслужили, - вони в житті не підуть на заходи по розгону, це люди з зовсім іншими думками. Значить, це організовується на якомусь іншому рівні. Такі дружини можуть скільки завгодно представлятися "Правим сектором", але нас ніколи не збирали на подібні заходи. Щоб тільки пошити форму на дружину, уявляєте, скільки мільйонів треба? Це явно не волонтерські гроші. Такі дружини фінансують з якихось інших джерел і тримають для себе, як кишенькову армію.

Ці люди навчилися стріляти, ножем бити - вони хочуть десь себе реалізовувати і не розбираються, хто перед ними - баба або хлопчик, який важить 40 кілограмів. Вони не йдуть на футбольні матчі заспокоювати фанатів - знають, що там їм дадуть по голові. Коли вони отримають відсіч, то подумають, чим займаються. А поки все безкарно, будуть періодично відбуватися нападу на слабких.

Я вважаю, що дружини необхідно контролювати - потрібно, щоб в кожній групі з трьох таких дресированих собак був один дорослий чоловік, який буде приймати обдумані рішення. У нас дуже виріс рівень злочинності - ці люди могли б реалізувати себе в правопорядок, але ніяк не в розгоні демонстрацій. Чому вони не виїжджають вночі патрулювати Троєщину?

Думаю, що на все свій час, і прав ЛГБТ теж. Військові і "Правий сектор" вирують, тому що йде війна, а ці виходять з прапорами і нічого не роблять. Вони теж вкладають в цю війну не менше, ніж ті, які воюють. Але кожен дивиться зі своєї дзвіниці ".

Серія "Ми були тут" реалізована в рамках проекту Coming Out of Isolation: Through Art to Visibility фонду "Ізоляція" та ГО "КиївПрайд" за підтримки фонду EVZ.

Історія одного з героїв публікується з дозволу видання Bird in Flight.

Читайте також: Dazed написали про ЛГБТ-біженців в Україні .