Національна опера України імені Тараса Шевченка - уславлений творчий колектив, знаний в усьому світі. Він має велику історію, освячену багатьма непересічними, важливими для національної культури подіями, іменами митців, творчість котрих полишила яскравий слід на музичній сцені. Виконавські традиції Національної опери України сформувалися на міцному фундаменті бездоганного професіоналізму та естетиці європейського гуманізму.

Історія Національної опери України, в порівнянні з іншими значними театрами світу, відносно коротка. Постійна оперна трупа була організована в Києві тільки в 1867 році, але практично відразу встала в один ряд з театральними трупами Москви і Петербурга, кращих в Російській імперії.

У 1805 році (за іншими даними в 1803 році) підняв завісу перший Київський міський театр на 470 місць (архітектор Андрій Меленський), в якому йшли драматичні вистави російською і польською мовами. Досить часто тут показували опери і навіть балети. Виступали славетні артисти М.Щепкін, П.Мочалов, А.Олдрідж, Л.Млотковская, К.Жівокіні. У 30-50-х роках ХІХ століття звичними стають короткострокові гастролі італійських оперних труп, які ознайомлюють киян із найновішим європейським репертуаром.

Епізодичний показ оперних вистав, які знаходили все більше і більше прихильників, не задовольняв інтелектуально-естетичних потреб великого міста, особливо після того, як в 1834 році тут відкрили Університет св. Володимира, що сприяло формуванню в Києві значного прошарку наукової та культурної інтелігенції, яка й порушила питання про відкриття в місті оперного театру. Але в Петербурзі до прохань із провінції поставилися більш ніж прохолодно, вважаючи, що оперно-балетне мистецтво - прерогатива виключно імператорських театрів, які діяли тоді в Петербурзі і Москві. Остаточним поштовхом до заснування в Києві постійної музичної трупи став грандіозний успіх двох сезонів італійської опери (1866 - 1867), яка, власне, і поклала початок постійному і систематичному показу музичних вистав у місті над Дніпром.

4 лютого 1896 роки після ранкового показу опери «Євгеній Онєгін» П. Чайковського в театрі виникла пожежа. Вогонь поширився блискавично, і вже через кілька годин на місці збудованого в 1856 році архітектором Іваном Штромом другого міського театру залишилися обвуглені стіни. У полум'ї загинули одна з найкращих в Росії музичних бібліотек, костюми і декорації багатьох вистав. Але Київ уже не міг існувати без оперного театру. Час музичні вистави йшли на сценах театру Бергоньє (зараз Національний театр російської драми ім. Лесі Українки) та «Соловцов» (зараз Національний театр української драми ім. Івана Франка) і навіть в приміщенні знаменитого цирку Крутікова, де, до речі, відбулися і перші гастролі в Києві Федора Шаляпіна.

Тим часом, Міська дума на наполегливі вимоги громадськості оголосила конкурс на проект нової будівлі оперного театру в Києві. Перемогу здобув академік Віктор Шретер. Його творіння - чудовий ансамбль неоренесансному зовнішнього вигляду з функціональним його призначенням: архітектор подбав про зручності і для акторів, і для глядачів, створив вишукані інтер'єри, в яких з'єдналися класичний стиль і так званий «віденський модерн», який входив в архітектуру всіх великих європейських міст.

Триярусний зал міг прийняти одночасно 1683 глядачів. Після двох реконструкцій (1935 і 1988) в результаті розширення оркестрової ями і ліквідації незручних місць театр налічує трохи більше 1300 місць. 16 (29) вересня 1901 урочистим виконанням кантати «Київ» шведського композитора Вільгельма Гартевельда, написаної спеціально до цієї події, і спектаклем «Життя за царя» М. Глінки відбулося урочисте відкриття нового приміщення театру.

Надалі, Національна опера України подолала безліч різних етапів своєї яскравої творчої біографії - від провінційного міського театру до першої сцени країни, отримавши визнання не тільки в Україні, а й за кордоном. Оперні та балетні вистави театру з успіхом проходять у Франції, Канаді, Італії, Німеччини, Швейцарії, Бельгії, Данії, Єгипті, Лівані, Угорщини, Японії, Бразилії, США, Індії та багатьох інших.

Істотна реорганізація трупи була проведена у зв'язку з перенесенням в 1934 році столиці України до Києва. У колектив влилася велика група солістів з Харківської опери, був значно розширений склад хору, оркестру, балетної трупи. За своїм статусом Київський театр опери і балету прирівнювався до найбільшим театрам Радянського Союзу - Великого в Москві і Кіровського в Ленінграді. У трупу були запрошені видатні диригенти того часу, режисери, сценографи, балетмейстери - Арій Пазовський, Антон Рудницький, Володимир Йоріш, Михайло Козицький, Володимир Дранишников, Веніамін Тольба, Йосип Лапицкий Володимир Манзій, Леонід Жуков, Анатоль Петрицький та інші.

Театр активно інтегрується в європейський культурний простір, демонструючи високий рівень українського оперно-балетного виконавства, обдарованість артистів, яскраві традиції, в основі яких закладено надбання людства в області музичної культури і основоположні гуманістичні ідеали. Зараз в репертуарі театру налічується понад 50 вистав, творів композиторів різних епох і стилів.