Цього року музична громадськість нашої столиці має намір відзначити п'ятдесятирічний ювілей колись популярного і у нас, і на безкрайніх просторах колишнього Союзу, і навіть за кордоном вокально-інструментального ансамблю «ГАЯ». Знятий документальний фільм про це творчий колектив, намічені зустрічі з колишніми солістами. Пройдуть концерти нинішнього складу прославленого ансамблю. Своїми спогадами про «ГАЯ» поділилася колишня його солістка Галина Баринова.

- Галина Миколаївна, як ви потрапили в «ГАЯ», адже це був чоловічий квартет? Наскільки я пам'ятаю, в ньому співали Теймур Мірзоєв, Рауф Бабаєв, Аріф Гаджієв і Лев Єлісаветський.

- Все вірно. Квартет довго виступав в цьому складі. Але потім художній керівник Теймур Мірзоєв вирішив розширити репертуар, а для нової програми потрібні були жіночі голоси. Я на той час була вже переможцем музичного фестивалю «Золота осінь». Повинно бути, Теймуру Мірзоєву хтось говорив про мене, тому що він сам запросив мене в «ГАЯ» на прослуховування. Отже, я пройшла кастинг і стала однією з солісток. Інший стала Тамилла Агаміева.

- Повинно бути, не тільки вокальні дані зіграли свою роль. Ви з Тамилла обидві були напрочуд гарні - високі, стрункі, великоокі, з сліпучими усмішками - справжні красуні.

- Думаю, - посміхається вона, - не останню роль, звичайно, зіграли наші зовнішні і хореографічні дані. Адже хлопці в «ГАЯ» все, як на підбір, були красені.

- Напевно, звідси і дика популярність ансамблю в СРСР?

- Однією зовнішньою красою в той час публіку було пройняти. Щоб завоювати популярність, потрібно було мати цікавий репертуар, мати гарні голосами. У «ГАЯ» все це було - велика, насичена програма, сильні гарні голоси, яскраві костюми. Ми співали майже на всіх мовах народів СРСР, а також англійською, французькою, іспанською. Виступали на кращих майданчиках Москви, Ленінграда, Києва, на стадіонах (якщо пам'ятаєте, була така практика - концерти на стадіонах), - і адже їх було повне стадіони майже всіх великих міст Радянського Союзу, - в престижних концертних залах за кордоном. Пам'ятаю наш сольник в Державному Центральному концертному залі в Москві. Це було майже тригодинне феєричне видовище і називалося воно «Вогні великого міста». Досить сказати, що режисерами-постановниками цього концерту були Юлій Гусман і Марк Розовський (і театралам, і любителям кіно, звичайно ж, відомі ці прізвища), балетмейстером - лауреат Державної премії Азербайджану Наїля Назірова, художником по костюмах - вже знаменитий тоді В'ячеслав Зайцев.

На початку першого відділення ми виконували азербайджанські пісні, як народні, так і наших відомих композиторів - Тофіка Кулієва, Октая Кязімова, Джангира Зейналлі. У джазовій обробці Теймура Мірзоєва звучали вони дивно свіжо і сучасно. Потім українські, естонські, грузинські, узбецькі. Зрозуміло, на рідних авторам мовами. Друге відділення «Подорож в минуле» складалося з декількох номерів, де виконувалися як старовинні, так і сучасні популярні пісні, а завершувалося воно виконанням фрагментів з рок-опери «Ісус Христос - суперстар» англійського композитора Ендрю Ллойд Вебера.

Ця легендарна опера вперше була поставлена ​​на Бродвеї. І майже відразу ми ознайомили з нею своїх шанувальників. Правда, під іншою назвою - просто «надзірок». У той атеїстичне час про оригінальний заголовку не могло бути й мови. Але земля слухом повниться, люди знали, що це за рок-опера і зустрічали нас із захопленням. Всі п'ять днів в ГЦКЗ пройшли з аншлагом. Я дуже пишаюся тим, що була першою виконавицею партії Марії Магдалини в СРСР.

- А де ви знайшли партитуру рок-опери? І тексти?

- Записали самі і музику, і текст. Мелодії записував Теймур, а слова - я. У мене - абсолютний слух і хороша мовна база. Я закінчила знаменитий за радянських часів П'ятигорський інститут іноземних мов, англійське відділення. Добре знала мову, мені було легко це зробити. Довелося, звичайно, посидіти у магнітофона, але справа варта заходу. Ця робота і нам доставляла велику радість, і публіка була від неї в захваті.

- Галина, а чому ви пішли з «ГАЯ?

- Я дев'ять років працювала в цьому колективі. Поступово ансамбль втратив свою цілісність. Поїхав в Америку Лев Єлісаветський. Торована програма майже не змінювалася. І я пішла.

- І куди?

- Стала працювати за фахом - перекладачем в «Інтуристі», синхроністом на переговорах. Потім перейшла на кіностудію «Азербайджанфільм», де перекладала тексти кінокартин, робила субтитри, працювала перекладачем на зйомках фільмів.

Правда, повернення на естраду одного разу сталося - це був Всесоюзний джаз-фестиваль, присвячений Вагифу Мустафазаде. Я співала в супроводі джаз-квартету «Сімург». Це було незабутньо. Нарешті я заспівала те, про що завжди мріяла, - пісні з репертуару Елли Фітцджеральд і Барбари Стрейзенд. На цьому джаз-фестивалі я стала лауреатом. А потім все якось стихло. Я стала більше займатися мовою, перевела книгу Чингіза Абдуллаєва «Закон негідників», по якій був знятий фільм. Працювала в різних фірмах. Продовжую співпрацювати з Союзом кінематографістів, Міністерством культури і туризму Азербайджану, перевела вже більше 25 фільмів. Одночасно викладаю англійську.

- А як же ваш спів?

- На жаль, співаю тільки для себе, - з сумом каже вона. - Втім, нещодавно на одному з вечорів в Центрі російської культури мене попросили заспівати, ніяково було відмовлятися і заспівала. І вийшло, голос зазвучав. Навіть сама залишилася задоволена. Може, коли-небудь заспіваю знову ...