«Аліса», мабуть, єдина з російських рок-груп, що зберегли свою архаїчність, бунтарський дух, самобутність, і найголовніше - колектив не піддався віянням моди, доносячи і сьогодні до слухачів споконвічний російський рок. Навіть незважаючи на всякого роду «але».

Для мене «Аліса» завжди була дуже особистої групою, уособлюючи в собі всю мою юнацьку життя. Року з 95-го, Костянтин Кінчев міцно зайняв своє непорушне перше місце серед вітчизняної рок-музики. З роками змінювалися не тільки мої музичні уподобання, але і група «Аліса». Після альбому «Танцювати» все, що став робити Костя, перестав розуміти. Ось уже минуло сім дисків, але сліду вони не залишали, як і не зігріли душу. Звук нової «Аліси», після відходу Шаталіна і Нефедова, втратив всяку родзинку, навіть коли звучать «Червоне на чорному» і «Моє покоління». Мабуть, головне, що сталося - група перестала бути «шапіто під назвою АлисА», ставши серйозним і похмурим колективом з громіздкими піснями.

Останні роки Кінчев із завидною регулярністю випускає альбоми: «Комерсант» (2010), «20.12» (2011). І ось в 2012 - «Саботаж». Коли Костянтин Кінчев анонсував свіжу платівку, то згадав, що це буде «важкий, хардового - привіт моєї юності». Тут напевно був натяк на однойменний альбом «Sabotage» (1975) гаряче коханої Костіної хеві-метал групи Black Sabbath.

Проте «Саботаж» очікувався з якоюсь настороженістю, упередженістю та млявістю. Але Костя зміг здивувати. Так, тут знову той плоский романовский гітарний звук (від якого раніше не почути жодного зрозумілого соло) і не знайти того «жирного і смачного» рифа Шатла. Ударні більше нагадують електронну драм-машину, ніж живу людину. Але, нарешті, з'явилося різноманітність в музиці, ритмічні збиття, звівся до мінімуму синтезатор. Стали більш яскравими тексти-заклики, які все так же просякнуті сумом і скорботою про сьогодення і минуле нашої великої країни, особливо про неоднозначне теперішньому часі. Арифметика пісень складається в відому формулу: настала «Чорна смуга» - «Наллємо» і «День вогню», потім природно тягне на пригоди - «Жги», «Вибух», «Крах». Потім запійні «Сни», як у Пацюка (з гоголівської «Ніч на лисій горі»), які перетворюються в «Кошмар», «Черви» і під ранок «Ангел». Хронологія незмінна. Формула проста. Тому відбиток безнадійного суму і печалі - атрибут Кінчева XXI століття. Відчувається деяка втома.

Детально альбом «Саботаж» розбирати не хочеться. Але і однозначного «за» або «проти» - не висловлю. Їх сучасне творчість підлягає лише розгляду з точки зору вектора спрямованості. А він зараз звернувся в сторону витоків. Що вельми обнадіює про теоретичному відродження «шапіто під назвою АлисА». Ви рухаєтеся в правильному напрямку, Костянтин Євгенович.

1. «День вогню»
2. «Крах»
3. «Жги»
4. «Кошмар»
5. «Вибух»
6. "З ним"
7. "Янгол"
8. «Черви»
9. "Чорна смуга"
10. «Сни»
11. «Саботаж»
12. «Рок»
13. "Шульга"
14. «Наллємо

PS думка, виражена в статті є виключно точкою зору автора і може не збігатися з думкою аудиторії.

Підготував: Андрій